07. Нормативно-правові акти з охорони державної таємниці

Охорона державної таємниці є головним аспектом інформаційної безпеки держави, тому найважливішим нормативно-правовим актом є Закон України «Про державну таємницю» (далі - Закон).Він регулює суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України.

У Законі терміни вживаються у такому значенні:
- державна таємниця (далі також - секретна інформація) - вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди
національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою;
- охорона державної таємниці - комплекс організаційно-правових, інженерно-технічних, криптографічних та оперативно-розшукових заходів, спрямованих на запобігання розголошенню секретної інформації та втратам її матеріальних носіїв;
- технічний захист секретної інформації - вид захисту, спрямований на забезпечення інженерно-технічними заходами конфіденційності, цілісності та доступності інформації;
- криптографічний захист секретної інформації - вид захисту, що реалізується шляхом перетворення інформації з використанням спеціальних даних (ключових даних) з метою приховування (або відновлення) змісту інформації, підтвердження її справжності, цілісності, авторства тощо.

Згідно статті 5 Закону спеціально уповноваженим державним органом у сфері забезпечення охорони державної таємниці є Служба безпеки України (далі - СБУ).     

Згідно статті 8 Закону до державної таємниці у порядку, встановленому цим Законом, відноситься визначена інформація у сферах оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку.

Не відноситься до державної таємниці інформація:
- про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, про вплив товару (роботи, послуги) на життя та здоров’я людини;
- про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися  або можуть статися і загрожують безпеці громадян;
- про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;
- про факти порушень прав і свобод людини і громадянина;     

- про незаконні дії державних органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових і службових осіб.

Згідно статті 12 Закону Звід відомостей, що становлять державну таємницю (далі - ЗВДТ), формує СБУ на підставі рішень державних експертів з питань  таємниць (наказ СБУ від12 серпня 2005 року № 440, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17 серпня 2005 року за № 902/11182).

На підставі та в межах ЗВДТ з метою конкретизації та систематизації даних про секретну інформацію державні органи створюють галузеві або відомчі розгорнуті переліки відомостей, що становлять державну таємницю (далі - РПДТ), а також можуть створювати міжгалузеві або міжвідомчі РПДТ.

Підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що провадять діяльність, пов'язану із державною таємницею, за ініціативою та погодженням із замовником робіт, пов'язаних з державною таємницею, можуть створювати власні РПДТ. Такі переліки погоджуються із СБУ, затверджуються державними експертами з питань таємниць та реєструються в СБУ.

Згідно статті 13 Закону строк, протягом якого діє рішення про віднесення інформації до державної таємниці, встановлюється державним експертом з питань таємниць з урахуванням ступеня секретності інформації, критерії визначення якого встановлюються СБУ, та інших обставин. «Перелік посадових осіб, на яких покладається виконання функцій державного експерта з питань таємниць» затверджений Указом Президента України від 1 грудня 2009 року № 987.

Строк, протягом якого діє рішення про віднесення інформації до державної таємниці, не може перевищувати для  інформації із ступенем секретності «особливої важливості» - 30 років, для інформації «цілком таємно» - 10 років, для інформації «таємно» - 5 років.

Після закінчення передбаченого частиною першою цієї статті строку дії рішення про віднесення інформації до державної таємниці державний експерт з питань таємниць приймає рішення про скасування рішення про віднесення її до державної таємниці або приймає рішення про продовження строку дії зазначеного рішення в межах строків, встановлених частиною першою цієї статті.

Президент України з власної ініціативи або на підставі пропозицій державних експертів з питань таємниць чи за зверненням державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій чи громадян може встановлювати більш тривалі строки дії рішень про віднесення інформації до державної таємниці, ніж строки, передбачені частиною першою цієї статті.

Згідно статті 15 Закону засекречування  матеріальних носіїв інформації здійснюється шляхом надання на підставі ЗВДТ (РПДТ), відповідному документу, виробу або іншому матеріальному носію інформації грифа секретності посадовою особою, яка готує або створює документ, виріб або інший матеріальний носій інформації. Засекречування документів здійснюється лише в частині відомостей, що становлять державну таємницю. У разі подання запиту на документ, частина якого засекречена, доступ до такого документа забезпечується в частині, що не засекречена.

Гриф секретності кожного матеріального носія секретної інформації не повинен бути нижче ступеня секретності інформації, яка у ньому міститься, згідно із ЗВДТ - «особливої важливості» «цілком таємно» або «таємно».

Реквізити кожного матеріального носія секретної інформації складаються із:
- грифа секретності;
- номера примірника;
- статті ЗВДТ, на підставі якої здійснюється засекречення;
- найменування посади та підпису особи, яка надала гриф секретності.

Забороняється надавати грифи секретності, передбачені  цим Законом, матеріальним носіям іншої таємної інформації, яка не становить державної таємниці, або конфіденційної інформації.

Згідно статті 18 Закону з метою охорони державної таємниці впроваджуються:
- єдині вимоги до виготовлення, користування, збереження, передачі, транспортування та обліку матеріальних носіїв секретної інформації;
- дозвільний порядок провадження державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями (далі - установи) діяльності, пов'язаної з державною таємницею;
- обмеження оприлюднення, передачі іншій державі або поширення іншим шляхом секретної інформації;
- обмеження щодо перебування та діяльності в Україні іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб, їх доступу до державної таємниці, а також розташування і переміщення об'єктів і технічних засобів, що їм належать;
- режим секретності установ, що провадять діяльність, пов'язану з державною таємницею;
- спеціальний порядок допуску та доступу громадян до державної таємниці;

- технічний та криптографічний захисти секретної інформації.

Згідно статті 20 Закону установи мають право провадити діяльність, пов'язану з державною таємницею, після надання їм СБУ спеціального дозволу на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею.      

Надання дозволу здійснюється на підставі заявок установ та результатів спеціальної експертизи щодо наявності умов для провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею.

Дозвіл на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, надається установам за результатом спеціальної експертизи за умови, що вони:
- відповідно до компетенції, державних завдань, програм, замовлень, договорів (контрактів) беруть участь у діяльності, пов'язаній з державною таємницею;
- мають приміщення для проведення робіт, пов'язаних з державною таємницею, сховища для зберігання засекречених документів та інших матеріальних носіїв секретної інформації, що відповідають вимогам щодо забезпечення секретності зазначених робіт, виключають можливість доступу до них сторонніх осіб, гарантують збереження носіїв секретної інформації;
- додержуються передбачених законодавством вимог режиму секретності робіт та інших заходів, пов'язаних з використанням секретної інформації, порядку допуску осіб до державної таємниці, прийому іноземних громадян, а також порядку здійснення технічного та криптографічного захисту секретної інформації;
- мають режимно-секретний  орган, якщо інше не передбачено цим Законом.

Термін дії дозволу на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею,  встановлюється СБУ і не може перевищувати 5 років.

Установам, що провадять діяльність, пов'язану з державною таємницею, за результатами спеціальної експертизи надаються відповідні категорії режиму секретності (перша,  друга або третя), що зазначаються СБУ у дозволах на провадження діяльності, пов'язаної  з державною таємницею.

Згідно статті 21 Закону в установах, що провадять діяльність, пов'язану з державною таємницею, з метою розроблення та здійснення заходів щодо забезпечення режиму секретності, постійного контролю за їх додержанням створюється на правах окремого структурного підрозділу режимно-секретний орган (далі - РСО), який підпорядковується безпосередньо керівнику установи.

Створення, реорганізація чи ліквідація РСО здійснюються за погодженням із СБУ. У своїй роботі РСО взаємодіють з органами Служби безпеки України.

До складу РСО входять підрозділи режиму, криптографічного, технічного захисту інформації, секретного діловодства та інші підрозділи, що безпосередньо забезпечують охорону державної таємниці, залежно від специфіки діяльності державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації.

В установах із значним обсягом робіт, пов'язаних з державною таємницею, вводиться посада заступника керівника з  питань  режиму, на якого покладаються обов'язки та права керівника РСО.

В установах з незначним обсягом робіт, пов'язаних з державною таємницею, де штатним розписом не передбачено створення РСО, облік і зберігання секретних документів, а також заходи щодо забезпечення режиму секретності здійснюються  особисто  їх керівниками або спеціально призначеним наказом керівника працівником після створення необхідних умов, що забезпечують режим секретності. На них поширюються обов'язки та права працівників РСО.

Призначення осіб на посади заступників керівників з питань режиму, начальників РСО та їх заступників, а також видання наказу про покладення на окремого працівника обов'язків щодо забезпечення режиму секретності здійснюється за погодженням з органами СБУ та РСО вищестоящих установ.

Основними завданнями РСО є:
а) недопущення необгрунтованого допуску осіб до секретної інформації;
б) своєчасне розроблення та реалізація разом з іншими структурними підрозділами установ заходів, що забезпечують охорону державної таємниці;
в) запобігання розголошенню секретної інформації, випадкам втрат матеріальних носіїв цієї інформації, заволодінню секретною інформацією іноземними державами,  іноземними юридичними особами, іноземцями, особами без громадянства та громадянами України, яким не надано допуску та доступу до неї;
г) виявлення та закриття каналів просочення секретної інформації в процесі діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації;
д) забезпечення запровадження заходів режиму секретності під час виконання всіх видів робіт, пов'язаних з державною таємницею, та під час здійснення зовнішніх відносин;
е) організація та ведення секретного діловодства;
є) здійснення контролю за станом режиму секретності в установах і на підпорядкованих їм об'єктах.

Згідно статті 22 Закону залежно від ступеня секретності інформації встановлюються такі форми допуску до державної таємниці:
- перша форма - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності «особливої важливості», «цілком таємно» та «таємно»;
- друга форма - для роботи з секретною інформацією,  що має ступені секретності «цілком таємно» та «таємно»;
- третя форма - для роботи з секретною інформацією, що має ступінь секретності «таємно»,
а також такі терміни дії допусків:
- для першої форми - 5 років;
- для другої форми - 7 років;
- для третьої форми - 10 років.

Допуск до державної таємниці надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-технічної діяльності або навчання, органами СБУ після проведення їх перевірки.

Для розгляду питання про надання громадянам допуску до державної таємниці установами, де працюють, проходять службу або навчаються громадяни, оформляються документи, які  надсилаються до органів СБУ.

Надання допуску передбачає:
- визначення необхідності роботи громадянина із секретною інформацією;
- перевірку громадянина у зв'язку з допуском до державної таємниці;
- взяття громадянином на себе письмового зобов'язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена;
- одержання у письмовій формі згоди громадянина на передбачені законом обмеження  прав у зв'язку з його допуском до державної таємниці;
- ознайомлення громадянина з мірою відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю.

Згідно статті 23 Закону допуск до державної таємниці не надається у разі:
1) відсутності у громадянина обгрунтованої необхідності в роботі із секретною інформацією;
2) сприяння громадянином діяльності іноземної держави, іноземної організації чи їх представників, а також окремих іноземців чи осіб без громадянства, що завдає шкоди інтересам національної безпеки України, або участі громадянина в діяльності політичних партій та громадських організацій, діяльність яких заборонена у порядку, встановленому законом;
3) відмови громадянина взяти на себе письмове зобов'язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена, а також за відсутності його письмової згоди на передбачені законом обмеження прав у зв'язку з допуском до державної таємниці;
4) наявності у громадянина судимості за тяжкі або особливо тяжкі злочини, не погашеної чи не знятої в установленому порядку;
5) наявності у громадянина психічних розладів, які можуть завдати шкоди охороні державної таємниці, відповідно до «Переліку психічних захворювань (розладів), які можуть завдати шкоди охороні державної таємниці і за наявності яких ромадянинові допуск до державної таємниці не надається», затвердженого спільним наказом Міністерства охорони здоров'я України і СБУ від 13 травня 2002 року № 174/136.

У наданні допуску до державної таємниці може бути відмовлено також у разі:
1) повідомлення громадянином під час оформлення допуску недостовірних відомостей про себе;
2) постійного проживання громадянина за кордоном або оформлення ним документів на виїзд для постійного проживання за кордоном;
3) невиконання громадянином обов'язків щодо збереження державної таємниці, яка йому довірена або довірялася раніше.

Згідно статті 24 Закону перевірка громадян у зв’язку з їх допуском до державної таємниці здійснюється органами СБУ у строк до одного місяця у порядку, встановленому цим Законом і Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність».

Згідно статті 26 переоформлення громадянам допуску до державної таємниці здійснюється:
- у разі закінчення терміну дії допуску до державної таємниці за необхідності подальшої роботи з секретною інформацією;
- у разі необхідності підвищення чи зниження громадянину форми допуску для роботи із секретною інформацією вищого чи нижчого ступеня  секретності;
- у разі необхідності проведення додаткової перевірки, пов'язаної з можливим виникненням обставин, передбачених пунктами 2 і 4 частини першої та частиною другою статті 23 цього Закону.

Скасування раніше наданого допуску до державної таємниці здійснюється органами СБУ у разі виникнення або виявлення обставин, передбачених статтею 23 Закону, або після  припинення  громадянином діяльності, у зв'язку з якою йому було надано допуск, втрати ним  громадянства або визнання його недієздатним на підставі інформації, здобутої органами СБУ або отриманої від установ.

На прохання громадянина його допуск до державної таємниці скасовується  протягом трьох днів з часу звернення з приводу скасування допуску.     

Згідно статті 27 доступ до державної таємниці надається дієздатним громадянам України, яким надано допуск до державної таємниці та які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-дослідної діяльності або навчання.

Рішення про надання доступу до конкретної секретної інформації (категорії секретної інформації) та її матеріальних носіїв приймають керівники установ, у яких виконуються роботи, пов'язані з державною& таємницею, або зберігаються матеріальні носії секретної інформації.

Президенту, Голові Верховної Ради, Прем'єр-міністру та іншим членам Кабінету Міністрів, Голові Верховного Суду, Голові Конституційного Суду України, Генеральному прокурору, Голові СБУ, народним депутатам України доступ до державної таємниці усіх ступенів секретності надається за посадою після взяття ними письмового зобов'язання щодо збереження державної таємниці.

Згідно статті 28 Закону громадянин, якому надано допуск до державної таємниці, зобов'язаний:
- не допускати розголошення будь-яким способом державної таємниці, яка йому довірена або стала відомою у зв'язку з виконанням службових обов'язків;
- не брати участі в діяльності політичних партій та громадських організацій,  діяльність яких заборонена в порядку,  встановленому законом;
- не сприяти іноземним державам, іноземним організаціям чи їх представникам, а також окремим іноземцям та особам без громадянства у провадженні діяльності, що завдає шкоди  інтересам національної безпеки України;
- виконувати вимоги режиму секретності;
- повідомляти посадових осіб, які надали йому доступ до державної таємниці, та відповідні РСО про виникнення обставин, передбачених статтею 23 цього Закону, або інших обставин, що перешкоджають збереженню довіреної йому державної таємниці, а також повідомляти у письмовій формі про свій виїзд України;
- додержуватися інших вимог законодавства про державну таємницю.

Згідно статті 29 Закону громадянин, якому було надано допуск та доступ до державної таємниці порядку, встановленому законодавством, і який реально був обізнаний з нею, може бути обмежений у праві виїзду на постійне місце проживання в іноземну державу до розсекречування відповідної інформації, але не більш як на п'ять років з часу припинення діяльності, пов'язаної з державною таємницею.

Згідно статті 30 Закону у разі коли за умовами своєї професійної діяльності громадянин постійно працює з відомостями, що становлять державну таємницю, йому повинна надаватися відповідна компенсація за роботу в умовах режимних обмежень, види, розміри та порядок надання якої встановлюються постановою Кабінету Міністрів України.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року № 414 «Про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв’язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці» особам, які працюють в умовах режимних обмежень, установлюється надбавка до посадових окладів (тарифних ставок) залежно від ступеня секретності інформації:
- відомості та їх носії, що мають ступінь «особливої важливості», - 20 %;
- відомості та їх носії, що мають ступінь «цілком таємно», - 15 %;
- відомості та їх  носії, що мають ступінь «таємно», - 10 %.

Особам, які працюють в умовах режимних обмежень і безпосередньо виконують науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, що містять державну таємницю і передбачені державним замовленням (контрактом), встановлюється надбавка до посадових окладів (тарифних ставок) залежно від ступеня секретності та обсягу інформації:
- відомості та їх носії, що мають ступінь «особливої важливості», - 70-100 %;
- відомості та їх носії, що мають ступінь «цілком таємно», - 30-70 %;
- відомості та їх носії, що мають ступінь «таємно», - 10-30 %.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1995 року № 1037 «Про надбавки до посадових окладів працівників, зайнятих на шифрувальній роботі» працівникам, зайнятим безпосередньо на шифрувальній роботі, виплачується надбавка до посадового окладу за безперервний стаж на цій роботі в таких розмірах: від 1 до 3 років - 10 відсотків; від 3 до 5 років - 15 відсотків; понад 5 років - 20 відсотків. Зазначеним працівникам, які працюють в українських установах за кордоном, надбавка виплачується в іноземній валюті виходячи з інвалютного окладу.

Згідно статті 37 Закону СБУ має право контролювати стан охорони державної таємниці в усіх установах, а також у зв'язку з виконанням цих повноважень одержувати безоплатно від них інформацію з питань забезпечення охорони державної таємниці. 

Висновки СБУ, викладені в актах офіційних перевірок за результатами контролю стану охорони державної таємниці, є обов'язковими для виконання посадовими особами  підприємств, установ та організацій незалежно від їх форм власності.

Згідно статті 39 Закону посадові особи та громадяни несуть дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно із законом, якщо винні у:
- розголошенні державної таємниці;
- втраті документів та  інших  матеріальних  носіїв  секретної інформації;
- недодержанні встановленого законодавством порядку передачі державної таємниці іншій державі чи міжнародній організації;
- засекречуванні інформації, зазначеної у частинах третій і четвертій статті 8 цього Закону;
- навмисному невіднесенні до державної таємниці інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам національної безпеки України, а також необгрунтованому заниженні ступеня секретності або необгрунтованому розсекречуванні секретної інформації;
- безпідставному засекречуванні інформації, у тому числі з порушенням вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації»;
- наданні грифа секретності матеріальним носіям інформації, яка не становить державної таємниці, або ненаданні грифа секретності матеріальним носіям інформації, що становить державну таємницю, а також безпідставному скасуванні чи зниженні грифа секретності матеріальних носіїв секретної інформації;
- порушенні встановленого законодавством порядку надання допуску та доступу до державної таємниці;
- порушенні встановленого законодавством режиму секретності та невиконанні обов'язків щодо збереження державної таємниці;
- невжитті заходів щодо забезпечення охорони державної таємниці та незабезпеченні контролю за охороною державної таємниці;
- провадженні діяльності, пов'язаної з державною таємницею, без одержання в  установленому порядку спеціального дозволу на провадження такої діяльності, а також розміщенні державних замовлень на виконання робіт, доведенні мобілізаційних завдань, пов'язаних з державною таємницею, в установах, яким  не надано спеціального дозволу на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею;
- недодержанні вимог законодавства щодо забезпечення охорони державної таємниці під час здійснення міжнародного співробітництва, прийому іноземних делегацій, груп, окремих іноземців та осіб без громадянства і проведення роботи з ними;
- невиконанні норм і вимог технічного захисту секретної інформації, внаслідок чого виникає реальна загроза порушення цілісності цієї інформації або просочення її технічними каналами.

Згідно статті 5 Закону України «Про телебачення та радіомовлення» не допускається використання телерадіоорганізацій для поширення відомостей, що становлять державну  таємницю, або іншої інформації, яка охороняється законом.

Згідно п.14 «Порядку надсилання електронною поштою службових документів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2009 року № 733, здійснення електронного обміну службовими документами, які містять секретну інформацію, забороняється.

З метою реалізації вимог Закону 2 жовтня 2003 року Кабінет Міністрів України постановою № 1561-12 затвердив «Порядок організації та забезпечення режиму секретності в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях», який визначає конкретні вимоги щодо:
- порядку оформлення допуску осіб до державної таємниці;
- порядку отримання спеціального дозволу на провадження діяльності, пов’язаної з державною таємницею;
- облаштування приміщень та організації роботи РСО;
- правил поводження з носіями секретної інформації;
- правил автоматизованої обробки секретної інформації;
- організації режиму секретності та секретного діловодства;
- забезпечення режиму секретності під час прийому іноземців.

З метою визначення правил автоматизованої обробки секретної інформації за допомогою комп’ютерних систем ще 16 лютого 1998 року Кабінет Міністрів України постановою № 180 затвердив «Положення про забезпечення режиму секретності під час обробки інформації, що становить державну таємницю, в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах» (далі - ІТС), яке визначає конкретні вимоги щодо:
- режиму обмежень під час обробки секретної інформації в ІТС;
- організації обробки секретної інформації в ІТС;
- комплексної системи захисту секретної інформації в ІТС;
- завдань установи щодо забезпечення режиму секретності в ІТС;
- документального забезпечення режиму секретності в ІТС;
- контролю за забезпеченням режиму під час обробки секретної інформації в ІТС.

Деякі вимоги щодокриптографічного захисту секретної інформаціїзустрічаються у «Положенні про порядок здійснення криптографічного захисту інформації в Україні», затвердженому Указом Президента України від 22 травня 1998 року № 505:

7. Для криптографічного захисту інформації, що становить державну таємницю, та службової інформації, створеної на замовлення державних органів або яка є власністю держави, використовуються криптосистеми і засоби криптографічного захисту, допущені до експлуатації. Зазначені криптосистеми і засоби перебувають у державній власності.

12. До користування криптосистемами та засобами криптографічного захисту секретної інформації допускаються особи, які у встановленому законодавством України порядку одержали допуск до державної таємниці.

З метою забезпечення технічного захисту секретної інформаціївід несанкціонованого доступу при її обробці в АС класу «1» (окрема ПЕОМ) Адміністрацією Держспецзв’язку у 2007 році був розроблений спеціальний нормативний документ НД ТЗІ 2.5-007-2007 «Вимоги до комплексу засобів захисту інформації, що становить державну таємницю, від несанкціонованого доступу при її обробці в автоматизованих системах класу 1», який визначає вимоги щодо:
- загальних положень щодо захисту секретної інформації в АС класу 1;
- типових режимних умов функціонування АС класу 1;
- визначення стандартних функціональних профілів захищеності (СФПЗ) АС класу 1;
- забезпечення політики безпеки СФПЗ АС класу 1.

Крім того, наказом СБУ від 28 листопада 2008 року № 841 «Про затвердження форм звіту про стан забезпечення охорони державної таємниці та інструкцій щодо порядку їх заповнення і подання», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 8 грудня 2008 року за № 1163/15854, були затверджені:
- форма Звіту про стан забезпечення охорони державної таємниці та Інструкція щодо його заповнення і порядку його подання;
- форма узагальнюючого Звіту про стан забезпечення охорони державної таємниці за суб'єкти режимно-секретної діяльності, підзвітні центральному органу виконавчої влади, та Інструкція щодо його заповнення.

Згідно наказу установи, що провадять діяльність, пов'язану з державною таємницею, повинні щороку подавати до органів СБУ звіт про стан забезпечення охорони державної таємниці протягом терміну дії спеціального дозволу.

Треба відмітити, що нормативно-правові акти, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України у відповідності до Указу Президента України від 3 жовтня 1992 року № 493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» згідно вимог «Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади» (далі - Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731. Офіційний сайт Міністерства юстиції знаходиться тут.

Згідно п.3 Положення на державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, що мають міжвідомчий та неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування незалежно від строку їх дії та характеру відомостей, що в них містяться.

Згідно п.4 Положення державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що:
а) зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації;
б) мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.

----------------------------------------------------------------------------------------------------

Книга | Автор | Статьи | Фильмы | Фото | Ссылки | Отзывы

Контакт | Студентам | Ветеранам | Астрология | Карта сайта



Рейтинг@Mail.ru Яндекс.Метрика