07. Нормативно-правові акти з охорони державної таємниці

Охорона державної таємниці є головним аспектом інформаційної безпеки держави, тому найважливішим нормативно-правовим актом є Закон України «Про державну таємницю» (далі - Закон).Він регулює суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України.

У Законі терміни вживаються у такому значенні:
- державна таємниця (далі також - секретна інформація) - вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди
національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою;
- охорона державної таємниці - комплекс організаційно-правових, інженерно-технічних, криптографічних та оперативно-розшукових заходів, спрямованих на запобігання розголошенню секретної інформації та втратам її матеріальних носіїв;
- технічний захист секретної інформації - вид захисту, спрямований на забезпечення інженерно-технічними заходами конфіденційності, цілісності та доступності інформації;
- криптографічний захист секретної інформації - вид захисту, що реалізується шляхом перетворення інформації з використанням спеціальних даних (ключових даних) з метою приховування (або відновлення) змісту інформації, підтвердження її справжності, цілісності, авторства тощо.

Згідно статті 5 Закону спеціально уповноваженим державним органом у сфері забезпечення охорони державної таємниці є Служба безпеки України (далі - СБУ).     

Згідно статті 8 Закону до державної таємниці у порядку, встановленому цим Законом, відноситься визначена інформація у сферах оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку.

Не відноситься до державної таємниці інформація:
- про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, про вплив товару (роботи, послуги) на життя та здоров’я людини;
- про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися  або можуть статися і загрожують безпеці громадян;
- про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;
- про факти порушень прав і свобод людини і громадянина;     

- про незаконні дії державних органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових і службових осіб.

Згідно статті 12 Закону Звід відомостей, що становлять державну таємницю (далі - ЗВДТ), формує СБУ на підставі рішень державних експертів з питань  таємниць (наказ СБУ від12 серпня 2005 року № 440, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17 серпня 2005 року за № 902/11182).

На підставі та в межах ЗВДТ з метою конкретизації та систематизації даних про секретну інформацію державні органи створюють галузеві або відомчі розгорнуті переліки відомостей, що становлять державну таємницю (далі - РПДТ), а також можуть створювати міжгалузеві або міжвідомчі РПДТ.

Підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що провадять діяльність, пов'язану із державною таємницею, за ініціативою та погодженням із замовником робіт, пов'язаних з державною таємницею, можуть створювати власні РПДТ. Такі переліки погоджуються із СБУ, затверджуються державними експертами з питань таємниць та реєструються в СБУ.

Згідно статті 13 Закону строк, протягом якого діє рішення про віднесення інформації до державної таємниці, встановлюється державним експертом з питань таємниць з урахуванням ступеня секретності інформації, критерії визначення якого встановлюються СБУ, та інших обставин. «Перелік посадових осіб, на яких покладається виконання функцій державного експерта з питань таємниць» затверджений Указом Президента України від 1 грудня 2009 року № 987.

Строк, протягом якого діє рішення про віднесення інформації до державної таємниці, не може перевищувати для  інформації із ступенем секретності «особливої важливості» - 30 років, для інформації «цілком таємно» - 10 років, для інформації «таємно» - 5 років.

Після закінчення передбаченого частиною першою цієї статті строку дії рішення про віднесення інформації до державної таємниці державний експерт з питань таємниць приймає рішення про скасування рішення про віднесення її до державної таємниці або приймає рішення про продовження строку дії зазначеного рішення в межах строків, встановлених частиною першою цієї статті.

Президент України з власної ініціативи або на підставі пропозицій державних експертів з питань таємниць чи за зверненням державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій чи громадян може встановлювати більш тривалі строки дії рішень про віднесення інформації до державної таємниці, ніж строки, передбачені частиною першою цієї статті.

Згідно статті 15 Закону засекречування  матеріальних носіїв інформації здійснюється шляхом надання на підставі ЗВДТ (РПДТ), відповідному документу, виробу або іншому матеріальному носію інформації грифа секретності посадовою особою, яка готує або створює документ, виріб або інший матеріальний носій інформації. Засекречування документів здійснюється лише в частині відомостей, що становлять державну таємницю. У разі подання запиту на документ, частина якого засекречена, доступ до такого документа забезпечується в частині, що не засекречена.

Гриф секретності кожного матеріального носія секретної інформації не повинен бути нижче ступеня секретності інформації, яка у ньому міститься, згідно із ЗВДТ - «особливої важливості» «цілком таємно» або «таємно».

Реквізити кожного матеріального носія секретної інформації складаються із:
- грифа секретності;
- номера примірника;
- статті ЗВДТ, на підставі якої здійснюється засекречення;
- найменування посади та підпису особи, яка надала гриф секретності.

Забороняється надавати грифи секретності, передбачені  цим Законом, матеріальним носіям іншої таємної інформації, яка не становить державної таємниці, або конфіденційної інформації.

Згідно статті 18 Закону з метою охорони державної таємниці впроваджуються:
- єдині вимоги до виготовлення, користування, збереження, передачі, транспортування та обліку матеріальних носіїв секретної інформації;
- дозвільний порядок провадження державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями (далі - установи) діяльності, пов'язаної з державною таємницею;
- обмеження оприлюднення, передачі іншій державі або поширення іншим шляхом секретної інформації;
- обмеження щодо перебування та діяльності в Україні іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб, їх доступу до державної таємниці, а також розташування і переміщення об'єктів і технічних засобів, що їм належать;
- режим секретності установ, що провадять діяльність, пов'язану з державною таємницею;
- спеціальний порядок допуску та доступу громадян до державної таємниці;

- технічний та криптографічний захисти секретної інформації.

Згідно статті 20 Закону установи мають право провадити діяльність, пов'язану з державною таємницею, після надання їм СБУ спеціального дозволу на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею.      

Надання дозволу здійснюється на підставі заявок установ та результатів спеціальної експертизи щодо наявності умов для провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею.

Дозвіл на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, надається установам за результатом спеціальної експертизи за умови, що вони:
- відповідно до компетенції, державних завдань, програм, замовлень, договорів (контрактів) беруть участь у діяльності, пов'язаній з державною таємницею;
- мають приміщення для проведення робіт, пов'язаних з державною таємницею, сховища для зберігання засекречених документів та інших матеріальних носіїв секретної інформації, що відповідають вимогам щодо забезпечення секретності зазначених робіт, виключають можливість доступу до них сторонніх осіб, гарантують збереження носіїв секретної інформації;
- додержуються передбачених законодавством вимог режиму секретності робіт та інших заходів, пов'язаних з використанням секретної інформації, порядку допуску осіб до державної таємниці, прийому іноземних громадян, а також порядку здійснення технічного та криптографічного захисту секретної інформації;
- мають режимно-секретний  орган, якщо інше не передбачено цим Законом.

Термін дії дозволу на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею,  встановлюється СБУ і не може перевищувати 5 років.

Установам, що провадять діяльність, пов'язану з державною таємницею, за результатами спеціальної експертизи надаються відповідні категорії режиму секретності (перша,  друга або третя), що зазначаються СБУ у дозволах на провадження діяльності, пов'язаної  з державною таємницею.

Згідно статті 21 Закону в установах, що провадять діяльність, пов'язану з державною таємницею, з метою розроблення та здійснення заходів щодо забезпечення режиму секретності, постійного контролю за їх додержанням створюється на правах окремого структурного підрозділу режимно-секретний орган (далі - РСО), який підпорядковується безпосередньо керівнику установи.

Створення, реорганізація чи ліквідація РСО здійснюються за погодженням із СБУ. У своїй роботі РСО взаємодіють з органами Служби безпеки України.

До складу РСО входять підрозділи режиму, криптографічного, технічного захисту інформації, секретного діловодства та інші підрозділи, що безпосередньо забезпечують охорону державної таємниці, залежно від специфіки діяльності державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації.

В установах із значним обсягом робіт, пов'язаних з державною таємницею, вводиться посада заступника керівника з  питань  режиму, на якого покладаються обов'язки та права керівника РСО.

В установах з незначним обсягом робіт, пов'язаних з державною таємницею, де штатним розписом не передбачено створення РСО, облік і зберігання секретних документів, а також заходи щодо забезпечення режиму секретності здійснюються  особисто  їх керівниками або спеціально призначеним наказом керівника працівником після створення необхідних умов, що забезпечують режим секретності. На них поширюються обов'язки та права працівників РСО.

Призначення осіб на посади заступників керівників з питань режиму, начальників РСО та їх заступників, а також видання наказу про покладення на окремого працівника обов'язків щодо забезпечення режиму секретності здійснюється за погодженням з органами СБУ та РСО вищестоящих установ...

Чтобы прочитать лекцию полностью, напишите автору

----------------------------------------------------------------------------------------------------

Книга | Автор | Статьи | Фильмы | Фото | Ссылки | Отзывы

Контакт | Студентам | Ветеранам | Астрология | Карта сайта



Рейтинг@Mail.ru Яндекс.Метрика